Проєкт студентів Сопоцької академії прикладних наук — це пропозиція, що виникла під впливом творчості Ганни Жулавської. Миколай Гевельт та Іга Деттлаф підготували сучасну інтерпретацію гданської кам’яниці, в якій мозаїка не є декоративним елементом, а стаєосновою архітектурної концепції. Це розповідь про те, як мова художниці може бути перенесена на масштаб будівлі, а не лише окремої деталі.
Проєкт було створено в рамках курсу з консерваційного проектування на факультеті архітектури, інженерії та мистецтва під керівництвом д-ра інж. архіт. Ілони Дардзінської. Студенти звернулися до місцевої художньої спадщини, розглядаючи її як джерело натхнення, а не як набір зразків для відтворення. Будинок було задумано як сучасну інтерпретацію — архітектуру, яка могла б з’явитися, якби Ганна Жулавська отримала повну творчу свободу й змогла розповісти свою історію не однією мозаїкою, а цілим будинком.
Мозаїка як мова архітектури
У проєкті мозаїка стає інструментом формування ідентичності місця. Вона пронизує фасад, пропускає світло, формує поділи та акценти, створюючи структуру, яка не відсилає до історизуючої стилізації. Це сучасна інтерпретація, в якій матеріал, гра світла й тіні та деталі створюють цілісну розповідь. Будинок не є реконструкцією — це спроба відповісти на питання, як могла б виглядати архітектура, натхненна творчістю Жулавської, якби її мозаїки стали не доповненням, а основним будівельним матеріалом концепції.
Шість зустрічей із мистецтвом
За фасадом ховається ще один шар проєкту. Студенти спроєктували шість резиденцій, кожна з яких є інтерпретацією творчості одного митця. Резиденція, натхненна Тамарою Лемпіцькою, ґрунтується на елегантності та сучасності. Геометричне світло, благородні матеріали та виразні контрасти створюють атмосферу, що нагадує кіно. В інтерпретації Станіслава Виспяньського інтер’єр стає органічним — дерево, вітражі та м’які лінії формують простір, який реагує на світло та змінюється протягом дня. Йозеф Мехоффер вносить багатство орнаменту: кобальт, золото та рослинні мотиви створюють інтер’єр, що нагадує витвір народного мистецтва.
У резиденції, натхненній Ольгою Бознанською, панує спокій. Розсіяне світло, витончені кольори та м’які фактури створюють атмосферу інтимності, ніби простір побудовано з тонких шарів кольору. У інтерпретації Владислава Стржемінського архітектура стає композицією — органічні лінії, спокійні площини та обмежена кольорова палітра впорядковують інтер’єр. У свою чергу, Казимир Малевич спрямовує проект до ідеї: чисті форми, напруга між кольором і порожнечею та смілива геометрія зводять простір до найголовнішого.
Архітектура як розповідь про спадщину
Хоча кожна резиденція говорить іншою мовою, усі вони створюють цілісну розповідь. Це проєкт, у якому архітектура та мистецтво йдуть пліч-о-пліч. Студенти розглядали художню спадщину як джерело уяви. Завдяки цьому кам’яниця стає сучасною інтерпретацією місцевої традиції, а водночас — пропозицією, яка могла б функціонувати в реальному міському середовищі.
«Мозаїка пам’яті» — це проєкт, який показує, як творчо можна прочитати історію місця. Міколай Гевельт та Іга Деттлафф не намагаються відтворити минуле — вони пропонують архітектуру, яка черпає з нього натхнення та перетворює його на нову історію. Це візія кам’яниці, яка могла б з’явитися, якби Ганна Жулавська змогла перенести свою художню мову на масштаб будівлі. У результаті виникла концепція, що поєднує місцеву спадщину із сучасною дизайнерською чутливістю.
Автори: Міколай Гевельт, Іга Деттлафф
Читайте також: Освіта | Квартирний будинок | Гданськ | Історія | whiteMAD в Instagram
