Державний цирк у Ташкенті вже майже 50 років є символом столиці країни та предметом національної гордості жителів Узбекистану. Футуристичний купол, що височить над районом Хадра, став символом відбудови міста після трагічного землетрусу 1966 року, а сама споруда сьогодні вважається одним із найцінніших зразків модернізму в Центральній Азії.
Державний цирк у Ташкенті — історія
Традиція циркового мистецтва в Ташкенті бере свій початок наприкінці XIX століття, коли до Туркестану почали приїжджати мандрівні трупи з Росії та Європи. Спочатку вистави відбувалися під наметами, а першу стаціонарну будівлю цирку відкрили в 1914 році. Наступною важливою подією стало створення у 1920 році Ташкентського державного цирку, відомого як «Ташгостсірк», що діяв у складі радянського «Союзгостсірку». У 1942 році було створено перший національний цирковий колектив Узбекистану, який здобув визнання під час виступів у республіках СРСР та за кордоном. Динамічний розвиток установи перервав катастрофічний землетрус 26 квітня 1966 року. Колишня будівля була повністю зруйнована, і протягом наступних 10 років артисти виступали у тимчасовому наметі.
Оригінальний проект замість типового зразка
Роботи над новою будівлею тривали з 1962 по 1970 рік, а її будівництво здійснювалося в 1965–1976 роках. Авторами проекту були архітектори Генріх Олександрович та Геннадій Масягін із ташкентського бюро «Ташгіпрогор». Їхня концепція була винятком у реаліях Радянського Союзу, де нові цирки зазвичай будувалися за типовими проектами, розробленими в Москві. Архітекторам вдалося переконати владу прийняти індивідуальну концепцію, адаптовану до сейсмічних умов та містобудівного плану Ташкента. Будівлю відкрили у 1976 році на площі Хадра, на перехресті вулиць Навої та Фуркат. Розташування будівлі мало велике значення, оскільки воно визначало межу між історичними махалами старого міста та відновлюваними районами післявоєнного Ташкента. Цирк також утворює важливу композицію разом із Палацом Дружби Народів.
Купол, натхненний місцевою традицією
Відмінною рисою будівлі є бірюзова купола діаметром 77 метрів, що нагадує традиційну узбецьку чашку «піала». Під її склепінням розташований глядацький зал, що вміщує близько 3 тис. глядачів, що зробило ташкентський цирк другим за величиною об’єктом такого типу в усьому Радянському Союзі. Будівля зведена із залізобетону та сталі, а проект адаптовано до високої сейсмічної активності регіону. Основні опори розміщено зовні корпусу, завдяки чому внутрішній простір залишився повністю вільним від колон. Фасади прикрашає декоративна решітка «панджара», а в інтер’єрах використано кераміку, мозаїку, вітражі, різьблене горіхове дерево та традиційні ліпнини з ганчу. Таке поєднання матеріалів надало будівлі вираз, відмінний від типових радянських виставкових залів.
Державний цирк у Ташкенті — цінна історична пам’ятка Центральної Азії
Сьогодні об’єкт визнається одним із найвидатніших творів модернізму в Центральній Азії та увійшов до числа будівель, що аналізуються в рамках програми «Ташкентський модернізм XX/XXI», яка готує документацію щодо найціннішої архітектури післявоєнного Ташкента. Будівлю також визначено як важливий елемент зусиль щодо включення модерністської спадщини міста до списку ЮНЕСКО. Після здобуття Узбекистаном незалежності власником та оператором цирку стала державна організація «Узбекгосцирк», яка й досі веде художню діяльність. У будівлі регулярно відбуваються виступи узбецьких та зарубіжних колективів.
Збереження цінного модернізму
Найбільший ремонт будівлі з моменту завершення будівництва було проведено у 1999 році, під час якого було оновлено частину інтер’єрів та інженерних систем. У наступні роки дедалі частіше зверталася увага на необхідність заміни обладнання глядацької зали, модернізації вентиляційних систем та поліпшення доступності для людей з інвалідністю. Однак досі не розпочато комплексної реконструкції. Будівля й досі виконує своє первісне призначення і є однією з найважливіших визначних пам’яток Ташкента. Водночас зростає інтерес до її історичної цінності. Державний цирк став предметом наукових досліджень та заходів, що проводяться Фондом мистецтва та культури Узбекистану та міжнародними фахівцями, які займаються охороною архітектури XX століття. Цю споруду дедалі частіше розглядають як один із найважливіших символів відбудови Ташкента після катастрофи 1966 року та видатний приклад творчого використання місцевих мотивів в архітектурі пізнього модернізму.
Джерело: whc.unesco.org, uzbekistan.travel, tashkentmodernism.uz
Читайте також: Архітектура | Модернізм | Історія | Культура | Подорожі
