Завершена в 1930 році ратуша в Оберхаузені є перлиною цегляного експресіонізму в промисловому Рурському басейні. З невеликого металургійного містечка Оберхаузен перетворився на динамічно розвиваючийся центр важкої промисловості, а населення міста зросло до майже 200 тисяч жителів. Стара ратуша швидко виявилася замалою для такого швидко зростаючого міста, тому мер доручив будівництво нової великої будівлі. Будівля, яка була спроектована, виявилася одним з найцікавіших прикладів архітектури вмираючої Веймарської республіки.
Мегаполіс
Ще в середині XIX століття невелике місто Обергаузен налічувало лише 5 тис. жителів. Згодом до металургійного містечка прийшла піонерська хімічна промисловість і величезні заводи з виробництва синтетичного масла. У 20-х роках XX століття населення зросло до понад 100 тисяч жителів, а міська ратуша стала замалою для зростаючої бюрократії.
Однак плани виходили за межі звичайного будівництва нової ратуші, і планувальники навіть думали про створення нового району відповідно до ідеї міста як парку. Архітектор і урбаніст Фрідріх Пютцер розробив план нової ратуші ще до Першої світової війни, але післявоєнна криза перекреслила плани будівництва. Пютцер помер у 1922 році, але його учень Людвіг Фрайтаг повернувся до концепції свого вчителя через кілька років. Разом з планувальником Едуардом Юнгерихом архітектор створив потужну будівлю, що простягалася на понад 100 метрів.
Цегляний ренесанс
Вся споруда розташована в центрі парку Гріллопарк з численними терасами та сходами. З цього паркового ландшафту виринає величезна важка споруда, складена з декількох менших прямокутних паралелепіпедів. Майже по всій будівлі звиваються стрічки вікон та цілісний геометричний дизайн. Однак це не цегляний експресіонізм у чистому вигляді, оскільки архітектори запозичили багато елементів з ренесансу та інших стилів, що панували в ті часи. Варто додати, що назва парку походить від прізвища одного з промисловців XIX століття, а не від любителів смажених на грилі ковбасок…
На монументальному фасаді видно цегляні атику та підвіконня, а під важкою спорудою знаходиться аркада з характерними вапняковими колонами. Саме пористий вапняк створює більшість деталей у морі темної клінкерної цегли. Особливою рисою фасаду є псевдоризаліт, що злегка виступає зі стіни. Вапняковий пролом складається з балкона, двох скульптур Адама Антеса і великої сітки вузьких вікон. Виділений таким чином фрагмент вміщує в собі головну залу засідань з видом на Grillopark. Цікаво, що скульптури, які видно на фасаді, зображують символи торгівлі та промисловості.
З головної частини будівлі виступає найвища вежа з годинником і майже промисловими повітрозабірниками. Подібне рішення можна помітити в іншому творі цегляного експресіонізму у Франкфурті. У свою чергу, низька частина будівлі з боку вулиці здається відокремленою від решти будівлі. Високі контрфорси, гербовий картуш і атик чудово поєднуються з сучасним цегляним стилем і створюють представницький вхід.
Тотальне мистецтво
Цей культовий стиль кінця 20-х років також проник всередину з його кутовою геометрією. Особливим прикладом цього дизайну є кесонна стеля зали засідань. Перші чиновники увійшли до цих розкішних інтер’єрів сучасної будівлі в 1930 році. На жаль, через кільканадцять років ратуша була бомбардована під час союзницьких нальотів на Рурську промислову зону. Знищення не були серйозними, хоча з фасаду будівлі зникли дві скульптури. Стара ратуша з XIX століття не мала стільки щастя, і після війни будівля була знесена.
Ратуша в Обергаузені пережила нацизм, бомбардування і недавній дуже дорогий ремонт. Хоча це не є класичним прикладом цегляного експресіонізму, її вражаючий модерністський дизайн вписується в німецьке Gesamtkunstwerk (тотальне мистецтво). Кожна деталь розглядається як невід’ємна частина художнього цілого, а дивовижні геометричні деталі підкреслюють позачасову красу архітектури Веймарської республіки. Про інше, цього разу голландське, творіння тотального мистецтва можна прочитати ТУТ.
Джерело: Baukunst-nrw
Читайте також: Архітектура | Модернізм | Цегла | Німеччина | whiteMAD в Instagram
