Палац культури в Таргу-Муреші є одним із найвидатніших зразків унікального угорського сецесіону. Однак бурхлива історія XX століття призвела до того, що ця чудова споруда в національному угорському стилі опинилася в межах Румунії. Провідні архітектори угорського сецесіону Марцелл Комор і Дежьо Якаб спроектували будівлю, яка постійно підкреслює історію та ідентичність народу, з яким нині ототожнюють себе лише 40 % мешканців міста.
«Щасливі часи миру»
Перелом XIX і XX століть був для угорців «щасливим часом миру». Перетворення Габсбурзької монархії на Австро-Угорщину в 1867 році призвело до того, що Будапешт став другою столицею країни, а угорці отримали можливість активно розвивати свою національну ідентичність. Звісно, дуже часто це відбувалося на шкоду іншим народам, що мешкали у багатоетнічній державі.
У ті часи Семиград (Трансільванія) населяли переважно румуни, а угорці становили найбільшу меншину (близько 30 %). Однак у таких містах, як Марошвашархелі (нині Таргу-Муреш) чи Колозсвар (нині Клуж-Напока) 80–90 % населення становили угорці. З цієї причини угорська еліта та уряд у Будапешті вкладали значні кошти у великі та середні міста Семигоря та зміцнювали національну ідентичність на тих територіях.
Тож Палац культури в Таргу-Муреші — це не просто, хоча, звісно, і прекрасна будівля, а символ національної ідентичності на околицях Угорщини. Будівля з’явилася з ініціативи тодішнього мера міста — Дьордя Бернаді, який прагнув, щоб його провінційне місто стало важливою точкою на карті монархії. Завдяки державній підтримці Бернаді переконав міську раду схвалити план будівництва, а конкурс виграли відомі архітектори Марцелл Комор і Дежьо Якаб. У портфоліо цього архітектурного дуету було чимало видатних споруд, таких як, наприклад, будапештська штаб-квартира OTI, але саме Палац культури мав стати їхнім найвидатнішим творінням.
Секлерська фортеця
Масивна, монументальна споруда Палацу культури та розташований поруч, не менш вражаючий Адміністративний палац утворюють найпрестижнішу частину міської забудови. Палац культури має нагадувати сусідні фортеці, вежі яких виступають з фасаду з оборонною метою. Однак при ближчому огляді ця могутня фортеця насправді є надзвичайно вишуканим витвором мистецтва. Основу будівлі прикрашає рустика, що нагадує про середньовічну історію регіону, але вже трохи далі по стіні можна побачити м’які арки в стилі сецесіону та яскраві кольори. Як червоні шорсткі стіни, так і світлі гладкі частини фасаду послужили тлом для творів угорських художників.
З фасаду будівлі виступають середньовічні еркери з великими рельєфами та декоративними зубцями. Однак головним мотивом фасаду є не середньовічне мистецтво, а орнаменти угорськомовних секлер, які мешкають на території сучасної Трансільванії. Протягом століть цей народ виконував роль «охоронців на кордонах» і на цій основі сформував власну гірську культуру. Їхні характерні орнаменти, що імітують карпатську флору, покривають стіни Палацу культури. Як архітектори будівлі, так і митці, які приїхали до Марошвашархелі, були зачаровані далекою культурою секелів. Художник Сандор Надь разом з Аладаром Кьорошфої-Крішем навіть заснували власну колонію в Геделлі для угорських сецесіоністів. Народні мотиви секлер та інших груп були головним джерелом натхнення для колонії.
Саме Кріш є автором великої золотої мозаїки на фасаді. Твір зображує торговців, музикантів, солдатів та інших мешканців міста, які віддають шану уособленню Угорщини — Унгарії. У свою чергу, на бронзових рельєфах можна помилуватися сценами з творів Франца Ліста, Ференца Еркеля або зображеннями видатних постатей, таких як математики та філософи. Особливо вражають золоті мозаїки з обов’язковими для сецесії жіночими фігурами та характерним для шеклерського стилю зубчастим орнаментом. Варто ще додати, що черепицю з квітковим мотивом виготовила історична угорська фабрика порцеляни «Зсольнай».
Фортеця нації
Інтер’єр будівлі приховує ще більші багатства, ніж фасад. Коридор довжиною 45 м викладено каррарським мармуром, а його стіни та стелю прикрашають вражаючі фрески. Зелені та золоті відтінки танцюють у ритмі рослинних орнаментів. Приміщення втілює основи угорського сецесіону: мистецтво Сходу, візантійське золото та склепіння, а також флористичні мотиви. Не обійшлося й без шеклерських акцентів у вигляді металевих оздоблень колон та гірських мотивів. Сам лише коридор Палацу культури в Таргу-Муреші є одним із найгарніших приміщень у цій частині Європи. Цікаво, що інший видатний зразок угорського сецесіонного мистецтва знаходиться у хмарочосі «Фішер Білдінг» у Детройті, про який можна прочитати ТУТ.
Концертний зал — найбільше приміщення в будівлі, а його багаторівневі балкони вражають своїми орнаментами. Цього разу гірські шеклерські мотиви поєднуються з арабським мистецтвом і створюють дивовижні орнаменти. Варто звернути увагу на пишно прикрашені люстри та стелю. Зубчасті кола нагадують типові для арабського мистецтва печерні мотиви (мукарнаси), а світлі лампи підкреслюють золоті деталі.
У дзеркальній залі, що виконує функцію фойє, можна помилуватися дещо простішими сецесійними орнаментами. Однак справжніми перлинами цієї кімнати є вітражі, створені майстрами угорського мистецтва. Сандор Надь, Мікса Рот та багато інших митців створили вітражі, що зображують сцени з секельських балад та фольклору. Крім того, у будівлі можна також помилуватися вітражами, що увічнюють угорських мислителів та королів, зокрема Франциска II Ракоці. Цей монарх з’явився тут не випадково, адже у XVIII столітті він був королем Семигоря, який підняв антиавстрійське повстання в Угорщині.
Останєць
Будівництво розпочалося в 1911 році й тривало до 1913 року. Рік по тому спалахнула Перша світова війна, яка поклала кінець «щасливим часам миру» в Угорщині. Підписаний у 1920 р. Тріанонський договір розділив Угорське Королівство, і держава втратила 72 % своєї території. Оскільки угорці становили більшість лише в містах Трансільванії, ця земля відійшла до найбільшої національної групи — румунів. Розпад Угорщини поклав кінець художньому руху сецесії в країні, а дух нації був безповоротно зламаний. Несправедливий порядок, встановлений після Першої світової війни, породив обурення та посилив крайні націоналістичні настрої, через що Угорщина підтримала Німеччину у Другій світовій війні.
Ситуація угорців і секлерів у Румунії після війни залишалася складною. З одного боку, угорці й надалі становили більшість у містах Трансільванії, а з іншого — відчували себе маргіналізованими новою владою. За часів деспотичного правління Ніколае Чаушеску угорці в Таргу-Муреші та багатьох інших містах зазнавали репресій, а президент прагнув румунізувати всю країну. Проте архітектура пережила війни, тоталітаризм і донині залишається символом прекрасного втраченого стилю угорського сецесіону. Після років конфліктів і навіть громадянської війни угорці та румуни в Трансільванії намагаються дбати про спільну спадщину, хоча бурхлива історія й досі здатна розділяти їх.
Джерело: Hungary Today
Читайте також: Архітектура | Цікаві факти | Сецесія | Історична пам’ятка | whiteMAD в Instagram
