На історичному кладовищі В’є-Шато у французькому Ментоні збереглися унікальні пам’ятки: польські могили, які сьогодні свідчать про долі емігрантів, учасників боротьби за незалежність та представників аристократії, які опинилися на Лазурному узбережжі у XIX та на початку XX століття. Некрополь розташований на пагорбі колишнього замку і сьогодні приховує надзвичайно цінні зразки надгробної скульптури, виконані з мармуру, граніту та місцевого вапняку. Серед них особливо виділяються кілька могил, а також чимало цікавих фактів.
Польські могили у французькому Ментоні
Історія В’є-Шато сягає початку XIX століття, хоча її початки сягають значно давніших часів. Кладовище було облаштовано на пагорбі Колла-Регна, де з XII століття стояв замок, що охороняв приморське місто Ментон. Покинута близько 1650 року фортеця після Французької революції перейшла у власність держави, а в 1807 році була викуплена містом з метою створення там нового місця поховання. Це було наслідком наполеонівського декрету 1804 року, що забороняв ховати померлих у церквах. Камінь із розібраних стін продавали мешканцям, фінансуючи таким чином будівництво наступних терас кладовища. Роботи над некрополем тривали, зрештою, майже 70 років! Напівкруглі алеї та терасове планування й досі нагадують пролягання окремих частин колишніх укріплень.
Поляки на Лазурному узбережжі
У XIX столітті мальовниче місто Ментон здобуло славу модного зимового курорту, який відвідували європейські еліти. М’який клімат приваблював людей, які страждали на туберкульоз та інші захворювання легенів. З’явлення в місті великої кількості хворих на хронічні захворювання з усього континенту призвело до того, що на місцевому кладовищі поряд із місцевими жителями почали ховати приїжджих із Великої Британії, Росії чи Німеччини. Наявність польських могил у Ментоні пов’язана насамперед із хвилею еміграції після Листопадового та Січневого повстань. Тоді багато представників землевласників та аристократії почали виїжджати на Лазурне узбережжя, і частина з них оселилася тут назавжди. Після них залишилися родинні гробниці за тисячі кілометрів від батьківщини.
Фелікс Колишко та Яніна з роду Єловіцьких Левандовська
Особливе місце на кладовищі В’є-Шато займає могила Фелікса Колишка (1837–1889), учасника та командира загонів січневого повстання на Литві. Після поразки повстання він емігрував до Франції, де провів останні роки життя. Його могила нагадує про покоління поляків, змушених покинути батьківщину після боротьби з Російською імперією. Якщо розглядати могили наших співвітчизників з суто естетичної точки зору, то найбільше враження незмінно справляє мавзолей Яніни з Єловіцьких Левандовської (1885–1912). Молода дворянка приїхала до Ментони на лікування від туберкульозу і померла тут у віці лише 27 років. Над її могилою височіє мармурова скульптура жінки, яка виходить із відкритого саркофага й підноситься до неба, що символізує воскресіння. Цікавим є той факт, що дуже схожу композицію можна побачити на варшавському кладовищі Старі Повузки. Близнюковий пам’ятник прикрашає могилу Гелени (Лусі) Рациборовської (1881–1899). Звідки така схожість форм? Обидва твори виконав міланський художник Донато Баркалья, автор численних надгробків і пам’ятників, створених на замовлення європейської аристократії.
Польські могили на кладовищі В’є-Шато у французькому Ментоні
Надгробки в Ментоні є зразком високого рівня похоронного мистецтва на рубежі XIX і XX століть. Їх виготовлено переважно з італійського білого мармуру, граніту та місцевого вапняку. Серед декоративних елементів — повнопластичні фігури ангелів і жінок, пишно різьблені п’єдестали, каплиці, натхненні неоготикою та неоренесансом, а також мотиви у стилі сецесії. Світлий камінь, чудові краєвиди на Середземне море та тераси, що потопають у місцевій зелені, роблять цей некрополь схожим на своєрідний сад скульптур. Сьогодні кладовище В’є-Шато перебуває під опікою міста Ментона та під захистом інспектора з охорони пам’яток. Хоча сліди польських емігрантів, які залишилися майже 200 років тому, систематично інвентаризуються Товариством охорони польських пам’яток та історичних могил у Франції та піддаються консервації, проте не можна приховати, що багато надгробків досі потребують термінової реставрації. Попри все, той факт, що дбають про сліди та пам’ять про долю польської еміграції на Лазурному узбережжі, радує й дає надію на збереження матеріального свідчення цього розділу нашої історії для наступних поколінь.
джерело: tombeauxpolonais.eu, menton-riviera-merveilles.fr, menton.fr
Читайте також: Архітектура | Деталь | Пам’ятка | Історія | Сакральна архітектура | Франція | Мармур | Подорожі
