“Князь архітектури” Богдан Пневський – видатний представник модернізму

Богдан Пневський – автор багатьох громадських будівель Варшави, професор Варшавської політехніки та видатний представник модернізму. У своїх роботах він творчо звертався до деяких історичних стилів, а багато його пізніх проектів межували з соціалістичним реалізмом, що було наслідком втручання влади. Сьогодні Варшава стоїть з багатьма його роботами, які надають місту його характер.

Богдан Віктор Казимир Пневський народився 26 серпня 1897 року у Варшаві. У 1914 році він вступив на будівельний факультет Механіко-технічної школи Іполита Вавельберга та Станіслава Ротванда на вулиці Мокотовській у Варшаві, а також проходив стажування у архітекторів: Яна Гейріха та Рудольфа Свєрчинського. Незважаючи на це, у 1915 році він не вступив на щойно відкритий архітектурний факультет Варшавської політехніки і почав працювати графіком, здобувши дві нагороди на конкурсах графічного дизайну в 1916 і 1917 роках. У 1917 році його прийняли на архітектурний факультет, але навчання було перерване війною.

Професор Богдан Пневський. Джерело: Суспільне надбання, через Вікісховище

У листопаді 1918 року у складі розвідувального батальйону брав участь у роззброєнні німців. Через два роки, будучи солдатом польсько-радянської війни, був поранений в ногу, за що був нагороджений Хрестом хоробрості. Під час лікування він познайомився з Ядвігою Ельжбетою Домбровською, з якою одружився 1 лютого 1922 року. У 1923 році народилася їхня єдина донька, Барбара Ельжбета. У 1920 році повернувся до навчання і закінчив його 1 лютого 1923 року, захистивши дипломну роботу на кафедрі монументального дизайну під керівництвом професора Чеслава Пшибильського. Крім того, вивчав скульптуру у Тадеуша Брейєра та Едварда Віттіга. Після завершення навчання він залишився в університеті, обійнявши посаду професора Політехніки в 1946 році, а в 1932 році став професором Академії образотворчих мистецтв. Студенти називали його “принцом архітектури”, а під час консультацій в університеті до нього вишиковувалися справжні натовпи.

Починав свою архітектурну кар’єру як близький до функціоналістичної авангардної архітектури. У цей період були побудовані дві колонії терасових будинків: колонія Słońce на вул. Мадалінського 83-95 у Мокотові та Strzecha Urzędnicza на вул. Коховського і Нєголевського у Жолібожі (кінець 1920-х років). Разом з іншими молодими архітекторами заснував Асоціацію польських архітекторів. У 1928 році здобув першу премію в конкурсі на проект польського посольства в Софії. Він охоче проектував приватні будинки заможних верств населення, витримані в стилі розкішного модернізму з непомітними посиланнями на традиції. Передвоєнне десятиліття було періодом великого успіху Пневського як архітектора. Він реалізував численні престижні проекти на замовлення держави та церкви, більшість з яких, на жаль, не були реалізовані, головним чином через Другу світову війну. Перед самим початком війни він встиг збудувати будівлю Гродського суду у варшавському районі Лєшно. Під час війни було зруйновано палац Брюля на вулиці Вежбова, феноменально відновлений Пневським для Міністерства закордонних справ і доповнений новим павільйоном з квартирою міністра Юзефа Бека.

На початку Другої світової війни він був змушений покинути віллу свого проекту на Алеї на Скарпі, але будівля згодом служила своєму власникові до самої його смерті. Під час війни брав участь у таємному викладанні, а також був членом журі таємних конкурсів, організованих з метою майбутньої відбудови країни. Після війни він повернувся до своєї архітектурної та академічної практики і долучився до відбудови зруйнованої батьківщини. Першими реалізованими проектами Пнєвського були костел у Простині біля Малкінії та пристосування колишніх монастирських будівель у Хенцинах під школу каменярства. Його проекти спочатку стосувалися стилю 1930-х років, як, наприклад, комплекс будівель Міністерства зв’язку на вулиці Халубінського або комплекс будівель Сейму, надбудований до довоєнної зали засідань, спроектованої Казімєжем Скуревичем.

У 1952 році він став членом-кореспондентом, а в 1958 році – дійсним членом Польської академії наук. Дещо менш вдалими вважаються будівлі Польського радіо (Мокотув, на розі проспекту Непідлеглості та вулиці Мальчевського) і Національного банку Польщі (Срудместьє, площа Повстанців Варшави), спроектовані Пневським, через неодноразово змінену концепцію та позбавленість архітектурних деталей. Влада сильно втручалася в проекти, щоб вони краще вписувалися в тенденцію соцреалізму. Зрештою, Пневський втілив свої ідеї переважно в інтер’єрах. У 1957-1962 роках було збудовано сусідній Селянський будинок – одну з найвидатніших робіт архітектора. Останньою його роботою була реконструкція та значне розширення Великого театру, в результаті якої з’явився, серед іншого, новий фасад будівлі з боку сучасної площі Ю. Пілсудського.

Богдан Пневський помер 5 вересня 1965 року, не доживши до офіційного відкриття відбудованого театру. Похований на Повонзькому цвинтарі на Алеї Заслужених. Після його смерті в Національному музеї у Варшаві було організовано монографічну виставку архітектора, а його майстерню, що складається з кількох тисяч малюнків, озалидів та великого архівного матеріалу, було передано до музейної колекції архітектурних проектів. Окрім дидактичної роботи у Варшавській політехніці та Академії мистецтв, він також займався архітектурною теорією, результатом чого стало дослідження “Композиція і дизайн в архітектурі”, опубліковане в 1946 році, а також рукописи обширної праці “Теорія композиції в архітектурі”.

Джерело: culture.pl, polskieradio.pl

Читайте також: Архітектор | Урбанізм | Пам’ятники | Історія | Варшава | Архітектура в Польщі