Будівля Сейму та інші парламентські будівлі розташовані над урвищем Вісли в районі вулиць Вейської, Гурношльонської та Машинського у Варшаві. Комплекс був побудований між 1925 і 1928 роками. Будівля з характерною ротондою для дебатів була спроектована Казімєжем Скуревичем (Kazimierz Skórewicz). Під час Другої світової війни будівлі були серйозно пошкоджені. Невдовзі після її закінчення розпочалася реконструкція та розширення, які три вають донині.
У 1918 році, після відновлення незалежності Польщі, було вирішено пристосувати комплекс Олександрійсько-Марійського інституту, розташований на вулиці Вейській, для парламентських цілей. 10 лютого 1919 року в цьому будинку на своє перше засідання зібрався Законодавчий сейм Другої Речі Посполитої. Тут же було прийнято Малу Конституцію і призначено Юзефа Пілсудського главою держави. У 1922 році колишній лазарет був пристосований для потреб Сенату.
Головна будівля Сейму до реконструкції. Фото: Суспільне надбання, з Вікісховища
У 1925 році уряд доручив Казімєжу Скуровічу спроектувати прибудову до будівлі парламенту. Під час Другої світової війни частина будівель парламенту була зруйнована. Восени 1939 року в задній частині будівлі Сейму (у так званих Сеймових садах) німці проводили розстріли мешканців Варшави, переважно представників інтелігенції. У вцілілій частині сеймового комплексу дислокувалися два батальйони шуцполіції. У 1940-х роках залишки будівель 19 століття були знесені, а сильно пошкоджений, найхарактерніший елемент будівель Сейму – Зал засідань Сейму – був перебудований. Вона була побудована між 1925 і 1928 рр. За винятком одного шматка бельгійського мармуру, яким були облицьовані внутрішні стіни, всі інші матеріали були вітчизняного походження. Дубові сидіння, столи та балюстрада були виготовлені за кресленнями архітектора Стефана Сєніцького, а барельєфи на балюстраді, що відокремлює президію від амфітеатру, є роботою Олександра Жураковського
Після війни виникли технічні проблеми з відновленням первісної конструкції даху Актової зали. У 1947 р. на її місці встановили легку повітряну конструкцію, яка проіснувала до 1975 р. Також було покращено акустику залу, наприклад, під дахом підвісили скляний плафон з ламаними площинами для покращення чутності та розсіяного світла.
Роботою Олександра Жураковського, скульптури якого також прикрашали залу засідань до війни, є 12 барельєфів на дерев’яній балюстраді, що відокремлює президію від депутатських лавок. Вони уособлюють науку, будівництво, жнива, військову справу, правосуддя, промисловість, сільське господарство, образотворче мистецтво, рибальство, лісове господарство, технічні науки та пластичне мистецтво. Автором Жураковського є також скульптурні орли на балюстраді з гербами Ловіча, Легниці, Єленя-Гури та Варшави, а також Гнєзно, Кракова, Вроцлава та Познані. На трибуні депутатів скульптор відтворив – але зі значними змінами – свій довоєнний барельєф, що уособлює Історію (Dziejopisarstwo). Зовнішня стіна Актової зали прикрашена фризом з вісімнадцяти кам’яних плит з барельєфами Яна Бєрнацького та Яна Щепковського, що символізують, серед іншого, визволення, ремесла, релігію, образотворче мистецтво, оранку, пресу та освіту.
У 1946 році Асоціація польських архітекторів провела конкурс на розширення комплексу Сейму. Його виграв відомий варшавський архітектор Богдан Пневський. Будівельні роботи розпочалися через два роки і завершилися у 1952 р. Новий комплекс був архітектурно вписаний у старий парк, а його територія не була огороджена і (до серпня 2016 р.) була відкрита для пішоходів. Частина рослин на щастя пережила Другу світову війну. Однак в умовах ліквідації Сенату головна будівля Маріїнського інституту не була перебудована, збереглося лише незруйноване східне крило. Богдан Пневський спроектував комплекс невисоких павільйонів, пов’язаних між собою проміжками, терасами та затишними внутрішніми двориками.
Головна будівля Сейму складається з двох двоповерхових частин, з’єднаних надземними переходами. Під ними знаходиться проїжджа частина, що веде до головного входу. На стіні навпроти головного входу знаходяться барельєфи, виконані Юзефом Ґославським у 1950-х роках. Головна зала розташована біля головного входу до Сейму. Триколірна біло-сіро-чорна підлога виконана з мармуру, а також сірі ліпні колони і прості портали з білого каррарського мармуру. До зали ведуть мармурові сходи з витіюватою залізною балюстрадою, в яку вмонтовані золоті барельєфи дівочих та юнацьких голів, латунні перила балюстради виконані у формі змії.
Ліворуч від головної зали знаходиться Колонна зала. До неї ведуть подвійні скляні двері з декоративними кованими гратами. Свою назву вона отримала від струнких симетричних колон, що підтримують стелю. Мармурову підлогу прикрашають барвисті розетки з різнокольорового мармуру та золотистого халцедону. Яскравими елементами інтер’єру є ліпнина на стелі та кришталеві канделябри, спроектовані Тадеушем Ґроновським.
Після 1945 року Будинок депутатів, що стояв поруч з будівлями Сейму, зазнав капітального ремонту і слугував основним житлом для депутатів, доки навесні 1989 року не був переданий в експлуатацію новий Будинок депутатів, збудований за проектом Малгожати Гандзелевич-Вацлавек та Анджея Калішевського. Того ж року будівлю, в якій містилася бібліотека (архів), було пристосовано для розміщення Сенату.
Комплекс будівель Сейму і Сенату утворює архітектурно-парковий ансамбль площею понад 6 га, майже половина якого вкрита зеленими насадженнями. Будинки можна відвідувати цілий рік. Щороку комплекс будівель парламенту на вулиці Вейській відвідує близько 100 000 осіб.
Джерело: sejm.gov.pl
Читайте також: Архітектура в Польщі | Інтер’єри | Пам’ятники | Історія | Цікаві факти | Варшава
